Як розрізнити китайський, корейський і японський на око. Хто з учених зумів розшифрувати єгипетські ієрогліфи? Як розгадали таємницю єгипетських ієрогліфів? Є дуже примітивні ієрогліфи - це японський

Уявіть собі таку ситуацію: Вам під руки потрапляє важливий для Вас документ, написаний незрозумілою для Вас мовою. Перед Вами виникає проблема: до якого перекладачеві цей документ понести. Але для цього спершу необхідно встановити, якою мовою він написаний. До того ж, у багатьох бюро перекладів беруть додаткову плату і за визначення мови, і за пересилку потрібного перекладачеві.

Так ось, для того, щоб не опинитися в ситуації, схожій з епізодом з фільму «Свинарка і пастух», коли молода дівчина через невміння визначити мову по писемності мало не покалічила собі долю, потрібно навчитися визначати хоча б найпоширеніші мови самому.

Уявіть собі цілком конкретні ситуації.

Наприклад, Ви на речовому ринку купили який-небудь потрібний Вам товар, привезений «човниками» «звідти», а інструкції російською мовою до нього немає. Якби Ви цей товар купили в фірмовому магазині, або, хоча б, в супермаркеті, інструкція російською мовою повинна була б бути обов'язково (інакше його не допустили б до продажу). На ринку, на жаль, такої гарантії немає. Так що, перш ніж понести цю інструкцію потрібного перекладачеві, треба спершу встановити, що це за мова і, отже, будь перекладачеві треба її нести.

Інший приклад - ближче до нашої теми. Десь в Іспанії раптово оголошується ваш троюрідний дядько, про існування якого Ви навіть і не підозрювали. Цей дядько заповідає Вам якусь нерухомість в Іспанії. Він, як годиться, становить текст заповіту, запевняє його у іспанського нотаріуса і пересилає Вам рекомендованим листом. Ви, навіть не розглядаючи текст заповіту, міркуєте приблизно так: раз це заповіт з Іспанії, то і мова повинна бути, зрозуміло, іспанським. Як та Глаша з вищезгаданого фільму, Ви з надією несете заповіт іспанському перекладачеві, а іспанська перекладач, подивившись на папірець, тільки знизує плечима: мовляв, не іспанський це мова, тому нічим Вам допомогти не можу. І добре ще, якщо він сам визначить мову і скаже Вам, що це - баскська мова, не має з іспанським нічого спільного (баскський має приблизно таке ж відношення до іспанської мови, як, скажімо, чеченський до російського). А якщо не скаже, то скільки часу, нервів, а, головне, грошей Вам доведеться витратити для того, щоб встановити істину, визначити, що це за мова і знайти потрібного перекладача (така ситуація цілком можлива, бо баскська мова має статус офіційної мови в баскської автономії і, тому, широко застосовується в місцевому діловодстві).

Так що, в обох випадках визначник мов завжди повинен бути під рукою.

Визначити мову по писемності - це не так вже й складно, як здається на перший погляд, і під силу навіть людині, яка не є ні філологом, ні поліглотом. Треба тільки засвоїти, які істотні ознаки характеризують на листі ту чи іншу мову.

Ці істотні ознаки такі:

1.Набор додаткових букв, характерний саме для даного мови;

2.Наіболее характерні поєднання букв

3.Наіболее характерні службові слова;

4.Наіболее характерні суфікси і закінчення.

Оскільки дана книга була видана понад 40 років тому і більше після цього не перевидавалася, вона стала бібліографічною рідкістю. До того ж, деякі дані з цієї книги за 40 з гаком років встигли застаріти. Завантажити цю книгу у форматі PDF можна ось тут.

В Інтернеті є й інші визначники мов, наприклад, Omniglot, Fuzzums, Xerox, Odur, Eidetica (англійською мовою).

Є і спеціальні комп'ютерні програми по визначенню мов (Polyglot 3000 і його російська версія, etc.).

Нижче я приведу приклади, як визначити на листі деякі найбільш поширені європейські мови.

Англійська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткових букв немає. Характерні поєднання букв: ch, sh, wh, th, ea, ee, ai, oo, oa і ін. Характерні службові слова: особисті займенники I (яке завжди пишеться з великої літери), it, they; приводи at, to, by, on, under, with, along; союзи and, but, whereas, артикль the і т.д.

Німецька мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: ä, ö, ü, ß. Характерні поєднання букв: sch, ch, ck, tz, ah, eh, oh і ін. Буква C майже ніколи не вживається самостійно. Характерні службові слова: особисті займенники ich, sie, Sie, ihr; приводи mit, nach, bei, aus, außer, von, für, durch, ohne; союзи und, aber, wenn і т.д., артиклі der, die, das, dem, den і т.д. Відразу в очі впадає велика кількість слів з великої літери (за правилами німецької орфографії, всяке іменник пишеться з великої літери).

Нідерландська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткова буква: ë, що стоїть зазвичай після голосних О і Е: ië, oë. Характерні поєднання букв: ij (в заголовному варіанті обидва елементи пишуться з великої літери: IJselmeer), ie, oe, подвоєні голосні aa, ee, oo і ін. Характерні службові слова: ik, van, met, tot і т.д.

Французька мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: à, á, â, é, è, ê, ë, æ, œ, ì, í, î, ï, ò, ó, ô, ù, ú, û, ü, ÿ, ç. Характерні поєднання букв: au, eau, ou, gn, ll, ch, oi, ui і ін. Характерні службові слова: après, au, chez, sans, pour, les, mais і ін. Характерні закінчення -eau, -é, -ez і ін ..

Іспанська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: ñ, á, é, í, ó, ú, ü. Характерні поєднання букв: ch, ll (часто стоїть на початку слова: llegar, llano), ue і ін. Характерні службові слова: y, el, lo, los, muy. Характерні суфікси -ción (відповідає англійської та французької -tion). -idad (відповідає англійському -ity і французькому -ité). Специфічними знаками пунктуації є «рамкові» знаки питання й оклику: ¿Que ?, ¡Salut!

Португальська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: à, á, â, é, è, ê, ë, ã, õ, ì, í, î, ï, ò, ó, ô, ù, ú, û, ü, ç. Характерні поєднання букв: ao, oe, oa, ão, õe, lh, nh, ch і ін. Характерні службові слова: ao, com, do, muite, em, não. Характерні суфікси -ção (відповідає англійської та французької -tion), -ções (той же суфікс у множині), -idade (відповідає англійському -ity і французькому -ité).

Італійська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: над голосними часто ставиться знак ( `): à, è, ì, ò, ù. Характерні поєднання букв: ch, gh, cia, cio, ciu, scio, scia, sciu, bb, gg, tt, vv, zz, gia, giu, gio, gl, gn і ін. Характерні службові слова: più, alla, della, gli, agli, coi, di, і ін. Характерні суфікси -zione (відповідає англійської та французької -tion). -ità (відповідає англійському -ity і французькому -ité). Букви j, k, w, y, š вживаються тільки в запозичених словах.

Польську мову.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: ą, ę, ć, ś, ź, ń, ó, ł, ż. Характерні поєднання букв: sz, cz, rz, dz, dź, szcz, ia, ią, ie, ię, io, iu, ch і ін. Характерні службові слова: się, przed, w, oraz. Відсутні літери v, q, x (вживаються тільки в запозичених словах).

Угорська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту. Додаткові літери: á, é, í, ó, ú, ö, ü, ő, ű. Характерні поєднання букв: sz, cs, zs, ly, gy, ty, ny, dzs і ін. Буква Y самостійно не вживається. Характерні службові слова: az, ez, mi, ki, és, még і ін. Характерні закінчення -ok, -ek, -ak.

Румунська мова.

Писемність на основі латинського алфавіту (з 1860 року; до цього румуни користувалися видозміненим церковнослов'янською алфавітом). Додаткові літери: â, ă, î, ş, ţ. Характерні поєднання букв: ea, oa, che, chi, ghe, ghi і ін. Характерні службові слова: şi, lui, oare, sau, în, pe, cu, din, iar, dar, iată і ін. Характерні закінчення -ul , -ului, -ii, -ea, -ţie, -ilor, - (i) le, -uri і ін. Часто зустрічаються слова, що пишуться через дефіс: m-am, sa та ін. Якщо ж Вам попадеться під руки румунський текст, написаний «по-молдавському», тобто російськими буквами (наприклад у виданнях, випущених в Молдавської РСР в 1944-1989 роках, або ж, в сьогоднішньому Придністров'ї), то для нього буде характерно часте вживання букви Е (особливо в кінці слова, але не на початку), а також службові слова ши, луй, ла, лор, ку, пине, дупе, пе, сауна та ін. Додаткова буква Ӂ зустрічалася тільки у виданнях, випущених після 1965 року.

Українська мова.

Писемність на основі кирилиці. Додаткові літери: і, ї, є, ґ (остання в 1933-1991 роках в СРСР не вживалася, а тільки в західній діаспорі). Відсутні літери є, е, и, ь. Характерні службові слова: й, та, но, проти, что, аби та ін.

Болгарська мова.

Писемність на основі кирилиці. Додаткових букв немає. Відсутні літери є, е, и. Характерно вживання літери видання (в болгарському це - голосний!) Між двома приголосними (с'д, г'л'б) і навіть на початку слова ('г'л). Характерні закінчення -'т, -та, -іте, -то (соліст'т, водата, думіте). Привід НА вживається як еквівалент родового відмінка (відмінків в болгарській мові немає).

А тепер я покажу, як можна розрізняти деякі близькоспоріднені мови.

Чеський і словацький

Спільними для чеського та словацького алфавітів є літери š, č, ž, ď (Ď), ť (Ť), ň, а також знак ( ') над голосними - á, é, í, ó, ú, ý. Однак в чеській мові є літери, відсутні в словацькому: ě, ř, ů; в свою чергу, в словацькому є літери, не властиві чеському: ä, ô, ľ, ĺ, ŕ.

Литовський і латиський

Спільними для литовського і латвійського алфавітів є літери š, č, ž, ū. Однaко горизонтальна риска (ˉ) в литовській мові може стояти тільки над буквою U, в той час, як в латиською вона може стояти над усіма голосними крім Про: ā, ē, ī, ū. Крім того, в литовській мові зустрічаються польські літери ą і ę, а також специфічні литовські букви į, ų, ė. В латиською, в свою чергу, зустрічаються букви ķ, ģ, ņ, ļ, ŗ.

Сербською, хорватською і боснійський

Писемність у сербів - на основі кирилиці і латиниці. Додаткові літери в кирилиці (вуковіцe): ј, њ, С ™, ћ, А, Я. У сербській кирилиці відсутні літери є, й, ю, я, е, и, ь, ь, щ. Додаткові літери латиницею (насправді це хорватська гаєвиця, яка в Сербії використовується для транслітерації вуковіци, бо кожна буква вуковіци має точну відповідність в гаєвиця і навпаки): č, š, ž, ć, đ (Đ); поєднання lj, nj, dž. Характерно закінчення -АТ: ВСАТ, пошана. У хорватів і боснійців - та ж сама гаєвиця. Єдина відмінність від сербського - більш часто зустрічається буква J після приголосних: сербськ. vesnik - хорв. / Боснії. vjesnik. Ще одна відмінність стосується написання іноземних власних імен: серби все пишуть так, як чують (Džordž Buš), а хорвати і боснійці зберігають оригінальне написання (George Bush). Відрізнити хорватську мову від боснійського можуть тільки або самі хорвати / боснійці, або фахівці з мов колишньої Югославії (в боснійському, наприклад, присутня дуже велика кількість арабських і перських запозичень, що пояснюється приналежністю більшості боснійців до ісламу). По крайней мере, перекладачеві з сербської мови зрозуміти тексти на хорватському або боснійському мовою не складає великих труднощів - адже за часів правління Тіто офіційно вважалося, що все це - один і той же сербсько-хорватська мова в трьох літературних варіантах (по крайней мере, відмінностей між сербським , хорватським і боснійським максимум, ніж, наприклад, між британським англійським і американським англійським).

Хорватська і словенський

Спільними для хорватського і словенського алфавітів є літери š, č, ž. Словенська відрізняється від хорватського тим, що замість літери ć там вживається поєднання tj, а замість букви đ - поєднання dj. Крім того, в словенській мові вживається союз in, не властивий іншим слов'янським мовам.

Сербський і македонський

Спільними для сербського і македонського алфавітів є букви ј, њ, С ™, Я; в обох алфавітах відсутні літери є, й, ю, я, е, и, ь, ь, щ. У македонському алфавіті відсутні сербські букви ћ і А, зате вживаються три специфічних букви - ќ, ѓ і ѕ. Крім того, в македонській мові часто зустрічається подвоєна А (догаат). У Болгарії македонську мову може вживатися без додаткових букв ј, њ, С ™, Я, ќ, ѓ, ѕ; проте такої македонської текст відрізняється від болгарського відсутністю літери видання і наявністю букви Р між двома приголосними (држат).

Шведська, норвезька, датська

Для всіх трьох мов характерна буква å (в датських книгах, виданих до 1948 року, вона не вживалася). У шведському мові не вживаються букви æ і ø, в данському і норвезькому - ä. Таким чином, в шведському алфавіті присутні додаткові літери å, ö, ä; в датському і норвезькому - å, ö, ø, æ. Відрізнити данську мову від норвезького може тільки людина, що володіє, по крайней мере, одним з цих мов. Однак датський і норвезький настільки близькі один одному, що данці і норвежці розуміють один одного без перекладачів. Так що, і перекладач з данського запросто переведе Вам текст з норвезького (а норвезький, відповідно - з данського).

Фінський і естонський

Фінський і естонський мови відносяться до угро-фінської мовної сім'ї; для обох мов характерні дуже довгі слова, часто зустрічаються подвоєні приголосні і голосні, на початку слів в обох мовах неможливо збіг двох і більшої кількості згодних (дане правило стосується і ранніх запозичень: kooli (школа), однак не поширюється на пізні запозичення і на іноземні власні імена), літери b, c, q, w, x, š зустрічаються тільки в пізніх запозиченнях і у власних іменах. В алфавітах обох мов присутні додаткові літери ä і ö. Відмінності: в естонському не вживається часто вживається в фінському буква Y (встречаeтся тільки в пізніх запозиченнях і у власних іменах); замість літери Y в естонській мові вживається буква Ü - це стосується і грецьких слів (hümn). Крім того, в естонському вживається буква õ, яка зустрічається в Європі ще тільки в португальській мові; а в запозичених словах - і буква ž.

Турецький та інші тюркські мови

Традиційна турецька писемність на основі арабського алфавіту в 1928 році була замінена новим алфавітом на латинській графічній основі. Для турецької латиниці характерна наявність двох варіантів літери I - з точкою (İ i) і без точки (I ı). Крім того, в турецькій латиниці вживаються додаткові літери ç, ş, ğ, ö, ü, а над голосними може стояти знак (^): â, ê, î і т.д. Турецька латиниця до середини 90-х років минулого століття залишалося єдиною в своєму роді, поки на неї не стали переходити з кирилиці численні тюркські народи колишнього СРСР (азербайджанці, туркмени, гагаузи, татари, кримські татари, узбеки, а тепер - і казахи). Тому турецьку мову тепер можна легко сплутати з іншими тюркськими мовами. Відмінності: в турецькому алфавіті відсутні літери Q, W, X (зустрічаються тільки в іноземних власних іменах і в варваризмами), в той час, як в інших тюркських мовах вони вживаються досить широко (Q і Х - в азербайджанському, татарською, кримськотатарською (Крим по-татарськи буде Qırım), туркменською та т.д .; W - в туркменському і казахському). В азербайджанському алфавіті присутній буква Ə ( «Шва»), яка іноді замінюється літерами ä або æ. У казанскотатарском вживається додаткова буква ņ, а замість літери ö може вживатися буква Θ. У гагаузькою алфавіті присутні румунські літери ă і ţ. У туркменському ı без точки не вживається; зате там присутні два варіанти літери Y: Y і Ý. Найсильніше від турецької латиниці відрізняється узбецька: в ній немає ніяких діакритичних знаків, ніяких додаткових букв; зате після букви О часто ставиться апостроф (навіть сама країна називається O'zbekiston). Мотивація для перекладу тюркських мов з кирилиці на латиницю була наступною: латиниця точніше відповідає особливостям тюркської фонетики. Насправді це далеко не так: і багато тюркських алфавіти на основі кирилиці (той же азербайджанський) досить точно передавали всі особливості тюркської фонетики. справжня причина переходу - чисто політична: бути якомога далі від Москви і якомога ближче до Анкари. Втім, це - внутрішня справа самих тюркських народів.

Пам'ятник Кирилу і Мефодію, про який піде мова, знаходиться в Москві (Лубенський проїзд, д. 27). Щоб до нього потрапити, потрібно доїхати до Слов'янської площі (ст. М. Китай-місто). Скульптор В. В. Кликов побудував цей пам'ятник в 1992 р

Рівноапостольні Святі Мефодій і Кирило були видатними просвітителями свого часу, творцями абетки. Багато років тому прибули брати на слов'янські землі, щоб проповідувати вчення Христа. До цього значимого події Кирило отримав чудову освіту в Константинополі, потім викладав в Магнаврській університеті, який вважався одним з найсерйозніших закладів в той час.

У 862 р посли князя Ростислава просили Мефодія і Кирила про високу місію - проповідуванні і вченні християнства слов'янською мовою в Моравії. Святий Кирило з допомогою брата Мефодія і своїх учнів склав абетку і переклав з грецької мови всі основні християнські книги. Але римська церква не схвалила ці старання. Братів звинувачували в єресі, бо вважалося, що справжні книги і богослужіння можливо тільки на трьох священних мовах: грецьку, латину та єврейський.

Повернувшись до Риму, брат Кирило тяжко захворів. У передчутті смертного години він прийняв обітницю чернецтва, а через півтора місяці помер. Мефодій повернувся до Моравії, де проводив просвітницьку та проповідницьку службу до останніх днів свого життя. У 879 році він отримав офіційний дозвіл для проведення богослужіння слов'янською мовою і перевів Старий Завіт на цю мову.

Пам'ятник являє собою фігури двох братів Мефодія і Кирила, які тримають в руках Святе Письмо і хрест. Напис на постаменті написана старослов'янською: «Святим рівноапостольним первоучителями слов'янським Мефодію і Кирилу. Вдячна Росія ».

Уважно вивчивши напис, лінгвісти виявили п'ять граматичних помилок. В імені «Мефодій» і в слові «апостол» написана «О» замість «омеги». В імені «Кирило» повинна бути буква «і» замість «і».

Але найбільше обурення викликали дві помилки в слові «Росія»: замість «і» має бути «і», а замість «о» повинна бути «омега». Неймовірно, адже цей пам'ятник - символ слов'янської писемності - і містить такі орфографічні помилки! Багато хто вважає цей курйозний випадок досить кумедним.

У день святкування "Слов'янської писемності і культури" в 1992 р відбулося відкриття пам'ятника, і біля підніжжя була встановлена \u200b\u200bНезгасима Лампада.

З усіх досягнень людського генія, як в мистецтві, так і в науці, розшифровку невідомих мов можна назвати найбільш досконалим і разом з тим найменш визнаним майстерністю. Щоб це зрозуміти, слід всього лише поглянути на табличку з написом на якомусь з мов Месопотамії - шумерському, вавилонському або хеттском. Людина, що не володіє спеціальними знаннями, не зможе навіть визначити, алфавітний чи цей лист, складовий або пиктографическое. Крім того, неясно, як читати текст - зліва направо, справа наліво або зверху вниз. Де починається і де закінчується слово? А якщо перейти від загадкових письмових знаків до самої мови, то перед дослідником постають складні проблеми визначення словника і граматики.

Таким чином, ясно, з чим стикається філолог, намагаючись розгадати невідому мову, і чому стільки мов досі не піддається розшифровці, незважаючи на зусилля фахівців, що присвячують довгі роки їх вивчення. Найбільш відомий приклад таких «втрачених мов» - це, безсумнівно, етруська, хоча його алфавіт прекрасно відомий і деякі двомовні написи дозволяють отримати якісь відомості з лексики і граматики. А коли справа доходить до пиктографических мов, на зразок писемності древніх майя, перед дослідником постають ще більші, практично непереборні труднощі. Все, що можуть експерти, - це лише здогадуватися про сенс знаків, не маючи можливості прочитати жодної пропозиції. Важко навіть визначити, чи маємо ми справу з мовою або з рядом мнемонічних картинок.

Природно, перші копачі древніх міст Вавилонії і Перської імперії, що виявили клинопис на кам'яних колонах персепольскіх палацу або на табличках, знайдених в пагорбах Месопотамії, не могли відрізнити початку цих написів від їх кінця. Однак найбільш освічені з дослідників копіювали кілька рядків персепольскіх написів, а інші відсилали до своїх країн зразки вавилонських циліндричних печаток, глиняні таблички і цеглини з написами. Європейські вчені спочатку навіть не могли прийти до єдиної думки з приводу цих знаків. Деякі вважали їх всього лише орнаментом, але навіть після того, як за допомогою численних доказів було встановлено, що це дійсно писемність, тривали суперечки про те, чи відбулася вона від єврейського, грецького, латинського, китайського, єгипетського або навіть огамические (древнеірландского) листи . Про ступінь замішання, викликаного відкриттям такого незвичайного і загадкового виду писемності, можна судити за висловом якогось Томаса Герберта, секретаря сера Додмора Коттона, англійського посла в Персії в 1626 р Герберт пише про клинописних текстах, які він досліджував на стінах і балках палацу в Персеполе :

«Дуже чіткі й очевидні для ока, але настільки загадкові, настільки дивно накреслені, як неможливо уявити собі жодне ієрогліфічне письмо, ні інші химерні образи, більш витончені і не піддаються розуму. Вони складаються з фігур, обелісків, трикутних і пірамідальних, але розташованих в такий симетрії і в такому порядку, що неможливо їх в той же час назвати і варварськими ».

Цей Томас Герберт, який згодом супроводжував Карла I на ешафот, був одним з перших європейців, які відвідали Персеполь і зробили замальовки руїн, а також деяких клинописних написів. На жаль вчених, які вирішили розпочати дешифрування недавно виявлених знаків, три рядки, замальовані Гербертом, що не належали до однієї написи. Два рядки були взяті з однієї написи, а третя - з іншого. Самі знаки також були відтворені з недостатньою точністю; то ж можна сказати і про копії, наданих італійськими і французькими мандрівниками. Можна лише уявити, який переполох викликала так звана «напис з Тарко», яку нібито скопіював Семюель Флауер, представник Ост-Індської компанії в містечку під назвою Тарко у Каспійського моря. Насправді такого напису ніколи не існувало. Семюель Флауер Скопіювати Не напис, а 23 окремих знака, які він вважав характерними для клинопису, розділивши їх точками. Але протягом багатьох років цей ряд незалежних знаків багато дослідників намагалися перевести як єдине ціле, в тому числі і такі авторитети, як Ежен Бюрнуф і Адольф Хольцман. Деякі навіть стверджували, що їм це вдалося.

Плутанина, безлад і помилки звичайно ж були неминучі, так як і сама мова, і писемність залишалися нерозгаданими. Згодом з'ясувалося, що персепольскіх написи були зроблені на трьох мовах, що виявилося важливим для дешифрування, можливості якої позначилися на кінець XVIII століття завдяки роботі двох французьких вчених - Жана Жака Бартелемі та Жозефа Боша. Великий датський дослідник Карстен Нібур також зауважив, що написи на віконних рамах палацу Дарія в Персеполе повторюються вісімнадцять разів і записані трьома різними алфавітами, але він не зробив дуже важливий висновок, що незалежно від алфавіту тексти дублювали один одного.

Можна стверджувати, що до тих пір, поки не були визначені мови написів, всі спроби перевести їх залишалися всього лише вправами по криптографії. Поступово написів виявлялося все більше, і завдяки знахідкам Ботта і Лейярд їх кількість зросла до сотень тисяч. Близько 100 тисяч написів було знайдено в бібліотеці палацу Ашшурбанапала; ще 50 тисяч - під час розкопок в Сиппаре; десятки тисяч в Ниппуре, а в Лагаше так багато, що втрата близько 30 тисяч табличок, розкрадених місцевими жителями і продаються за ціною 20 центів за кошик, залишилася практично непоміченою. Десятки тисяч табличок досі лежать в 2886 відомих Тутула, або пагорбах, що підносяться на місці стародавніх міст.

Очевидно, література зниклих цивілізацій так само важлива для розуміння їх звичаїв і способу життя, як і пам'ятники, - мабуть, вона грає навіть більш важливу роль. І вчені, які займалися надзвичайно важким завданням по розгадки таємниці дивних знаків у вигляді стрілок, виконали не менше значиму роботу, ніж копачі, хоча саме останнім діставалися слава, шана і фінансова підтримка. Це не дивно, оскільки вивчення клинопису починалося як вправи по криптографії та філології, а ці науки не дуже цікаві широкому загалу. І навіть коли професор Лассен з Бонна в 1845 р зробив перший приблизний переклад перського стовпчика написи на великому Бехистунськой рельєфі Дарія, увагу на цей факт звернули лише його колеги. Звичайне нехтування публіки до таких фахівців приводило часом до того, що вони, в свою чергу, з недовірою і зневагою ставилися до більш удачливим колегам-дилетантам. Адже вони знали, що, поки, наприклад, Лейярд багатів і ставав знаменитим, Едвард Хинкс, піонер в розшифровці давно зниклих мов Месопотамії, провів все життя в одному з церковних парафій ірландського графства Даун і єдиною його нагородою за сорок років наполегливої \u200b\u200bпраці стала медаль Королівської ірландської академії. Про Хинксу говорили, що «він мав нещастя народитися ірландцем і зайняти незначний пост сільського священика, так що, поза всяким сумнівом, з самого початку він був змушений примиритися з подальшими зневагою і безвість». Про ступінь поваги, з якою до нього ставилися навіть в наукових колах, можна судити по єдиному виділеному для нього короткому параграфу в «Атенеум», де йому дозволили пояснити лише одне з найбільш важливих відкриттів в дослідженні ассиро-вавилонської мови. І все ж що стосується наших знань вавілонської історії, то Едвард Хинкс зробив незрівнянно більше, ніж Генрі Лейярд. Адже насправді все ті предмети і твори мистецтва, які Лейярд відіслав з Німруда в Європу, повідали вченому світу мало що нового. Велич Вавилона і його пам'ятників було вже описано Геродотом; про могутність імперії Навуходоносора оповідає Старий Завіт. Сам Лейярд також майже нічого нового для себе не впізнав і навіть ім'я розкопаного їм міста визначив невірно. Насправді це була не Ніневія, а згадуваний в Біблії Калах (Калху). Його помилка зрозуміла: ні він, ні хто інший не міг прочитати написи, які пояснили б, що це за місто.

За Едвардом Хинксом послідувала низка таких же вчених, яким вдалося перетворити ассириологии в справжню науку і в кінцевому підсумку розшифрувати загадкові клиновидні письмена на ассиро-вавилонських пам'ятках. Цілком природно, що широка громадськість не знала про них і не цікавилася їхньою працею, так як всі їх відкриття публікувалися в малозрозумілих для рядового обивателя журналах, що видаються тієї чи іншої Королівською академією, і представляли інтерес виключно для фахівців. Навряд чи варто очікувати, що звичайного читача зацікавить наступне відкриття Хинксу: «Якщо первинного согласному передує« і »або« у », в той час як вторинний приголосний має ту ж характеристикою, що і первинний, і відповідає цьому голосному, то слід вставляти« а », або як окремий склад, або як гуну гласного».

Але все ж такі на перший погляд невеликі і незначні відкриття, зроблені сільським священиком, проклали дорогу до вирішення того, що здавалося недоступною таємницею. Як було відмічено на початку глави, людині з вулиці досить лише зупинитися перед биками в Британському музеї чи Східному інституті Чикаго і подивитися на написи, якими покриті ці чудовиська, щоб усвідомити всю велич завдання, що стояло перед першими дослідниками вавилонської писемності. Багато вчених спочатку навіть вважали, що невідомий мову не піддається розшифровці і шанси перевести написи практично дорівнюють нулю. Сам Генрі Роулінсон зізнавався, що всі ці труднощі приводили його в таке смуток, що він іноді схилявся до того, щоб «повністю залишити дослідження в крайньому розпачі і внаслідок неможливості досягти якогось задовільного результату».

Разом з тим, як це трапляється при дослідженні невідомих або маловідомих мов, час від часу з'являлися різні любителі-ентузіасти, котрі володіли, за їх власними запевненнями, чималим розумом і достатньої вченістю, щоб надати увазі громадськості готовий переклад написів ще до розшифровки писемності, не кажучи вже про синтаксис і морфології мертвого мови. Типовий приклад таких «вчених» - Вільям Прайс, секретар сера Гора Узлі, надзвичайного посла Великобританії і повноважного представника його королівської величності при перською дворі в 1810-1811 рр. Вільям Прайс повідомляє, що, перебуваючи з посольством в Ширазі, він відвідав руїни Персеполя і скопіював «з великої ретельністю» багато хто з написів, в тому числі і що знаходяться на такій висоті, що доводилося використовувати телескоп. Далі він пише:

«Не було ніяких деталей, що дозволяють дізнатися, алфавітні це або ієрогліфічні знаки, але вони складаються з стреловидних штрихів і схожі на відбитки на цеглинах, знаходять в околицях Вавилону».

У примітці Прайс додає, що «виявивши деякі алфавіти в одному давньому манускрипті, автор живить велику надію на те, що з їх допомогою зможе прочитати ці поважні написи».

Дивно, наскільки часто в історії науки оголошувалися подібні загадкові манускрипти, і, як правило, в найвіддаленіших і важкодоступних частинах світу, причому прочитати їх вдавалося лише деяким присвяченим. Тим часом Вільям Прайс, придбавши «стародавній манускрипт» і відкинувши за непотрібністю всі правила філології, представив світу те, що називав «буквальним перекладом» вавилонської написи на глиняному циліндрі:

«Берега жадібності могли б переповниться, піднесися наша марність над виноградним каменем, і наша нація, позбавлена \u200b\u200bпіхов і розділена, ганебно піддалася б небезпеки під потрійний короною.

Це був би показ блакитних намистин і порожнього трону. Щаслива людина, який може показати виноградний камінь на цьому подвір'ї, вже не роз'їдені злом, бо гріхи, звершення тут, повинні враховуватися при великому дворі (небес) ... »

Оскільки Прайс не призводить ні тексту оригіналу, ні пояснення свого методу перекладу, нам залишається лише гадати, яким чином він додумався до цих виноградних каменів, які «щаслива людина може показати на подвір'ї, вже не роз'їдені злом». А так як його джерела нам невідомі, можна припустити, що цей його «переклад» явився йому в стані трансу, викликаного тривалим спогляданням загадкових клиновидних знаків вавілонського письма. Такі хибні переклади з'являлися не такі вже й рідко, особливо з-під пера криптографов-любителів, які вирішувалися битися з такими таємничими видами писемності, як етруське лист, лінійне письмо А, лист Мохенджо-Даро, касситської, хетське, халдейське, хурритское, Лікійських, Лідійське і т. д.

Цікаво, що реальний прорив в розшифровці клинопису був зроблений сходознавцем-любителем Георгом Гротефенд, точно так же, як і століття тому перші кроки до дешифрування лінійного письма Б були зроблені еллініст-любителем Майклом Вентрісом.

Німецький шкільний учитель Георг Гротефенд (1775-1853) ставився до клинопису швидше як до криптографічного, а не філологічної загадки, і його підхід до знаходження «ключа» був більш математичним, ніж лінгвістичним. Він почав з дослідження двох написів на давньоперсидської мовою і помітив, що в кожній з них тричі повторюються одні й ті ж групи знаків. Гротефенд припустив, що ці знаки означають «цар», оскільки було відомо, що написи пізніх перських монархів починаються з оголошення імені, після якого слідувала формула «великий цар, цар царів». Якщо це припущення вірне, то перші слова написів повинні означати:

X, великий цар, цар царів

Повна ж царська формула повинна була виглядати так:

X, великий цар, цар царів, син Y, великого царя, царя царів, сина Z, великого царя, царя царів і т. Д.

Отже, з математичної точки зору цю формулу можна виразити таким чином:

де X - ім'я сина, Y - ім'я батька X, a Z - ім'я діда X. Отже, якщо прочитати одне з цих імен, то інші визначаються автоматично.

З древнеперсидской історії Гротефенд знав кілька відомих послідовностей син - батько - дід, наприклад:

Кир< Камбиз < Кир.

Але він зауважив, що ця послідовність не підходить для досліджуваного їм тексту, так як початкові літери імен Кир, Камбиз і Кир були одні й ті ж, а клинописні знаки різні. Чи не підходила і трійка імен Дарій< Артаксеркс < Ксеркс, потому что имя Артаксеркса было слишком длинным для среднего имени. Гротефенд пришел к мнению, что перед ним следующая генеалогическая последовательность:

Ксеркс< Дарий < Гистасп,

а повністю напис, ймовірно, означала наступне:

Ксеркс, великий цар, цар царів, син Дарія, великого царя, царя царів, сина Гістаспа.

Слід зазначити, що останнім ім'я з трьох не супроводжується в написи царським титулом, та й не повинно було супроводжуватися, тому що Гістасп (Виштаспа), засновник царської династії, сам царем не був, і, отже, його не можна було називати «великим царем, царем царів ».

Блискуча здогад Гротефенда виявилася правильною, і він став першою людиною, що перевела клинописну напис і визначив фонетичне значення древнеперсидских знаків.

Таким чином, Гротефенд першим зі своїх сучасників прочитав ім'я перського царя, якого греки називали Дарій (Даріос), передане знаками клинопису.

Але, незважаючи на епохальне досягнення, сучасники Гротефенда, особливо німецькі вчені, не надали цьому відкриттю особливого значення і відмовлялися публікувати його роботу в своїх академічних журналах. Вперше опис свого методу і результати досліджень він представив перед Академією наук в 1802 р Йому відмовили в публікації на тій підставі, що він любитель, а не фахівець в області сходознавства. Тому вчений світ про відкриття Гротефенда дізнався тільки в 1805 р, коли його стаття була надрукована в якості додатку до книги одного під назвою «Історичні дослідження в області політики, зв'язків і торгівлі основних народностей давнини». У цій статті, написаній на латині і під заголовком «Praevia de cuneatis quas vocent inscriptionibus persepolitanis legendis et explicandis relatio», Гротефенд спробував не тільки перевести три царських імені (Ксеркс, Дарій, Гістасп) і царську формулу (великий цар, цар царів), але і наступну частину напису. Він запропонував наступний переклад:

«Дарій, доблесний цар, цар царів, син Гістаспа, спадкоємець правителя світу, в сузір'ї Моро».

Правильний же переклад такий:

«Дарій, великий цар, цар царів, цар земель, син Гістаспа Ахеменіда, який побудував зимовий палац».

Така безглуздість, як «сузір'я Моро», виникла у Гротефенда через незнання східних мов; без спеціальних знань він не міг претендувати на щось більш серйозне, ніж розшифровка імен та деяких найпоширеніших слів, таких, як «цар» або «син». Незабаром стало зрозуміло, що мертві і забуті мови стародавнього Середнього Сходу можна зрозуміти тільки за допомогою методів порівняльної філології. Так, ключем до древнеперсидскому мови, на якому говорили і писали за часів Дарія, Ксеркса і інших «великих царів», міг послужити авестийська мову Заратуштри, великого перського пророка VII ст. до н. е. Авестійська ж, в свою чергу, близький до санскриту, а обидва цих мертвих мови були добре відомі. Тому сходознавець, знає санскрит, авестійська і сучасний перську мову, набагато швидше зрозумів би і краще переклав персепольскіх і інші написи, ніж такий криптограф, як Гротефенд, незважаючи на всі його геніальні прозріння. Точно так же знання івриту, фінікійського і арамейської мов виявилося необхідним для транслітерації і перекладів написів на ассиро-вавилонське мовою.

Як тільки тексти тримовних написів на давньоперсидської, Еламська і вавілонському мовами прибутку в Європу, почалася велика спільна робота по їх перекладу, настільки характерна для європейського вченого співтовариства XVIII і XIX ст. Навіть політичне, економічне і військове суперництво європейських держав в епоху наполеонівських воєн і подальший період імперіалістичної експансії не могли перешкодити вченим постійно спілкуватися один з одним і обмінюватися відкриттями. Німецькі, данські, французькі та англійські філологи склали свого роду міжнародну команду, головною метою якої був пошук знань. В їх число входили датчанин Расмус Крістіан Раск (1781-1832), «вільно почуває себе серед двадцяти п'яти мов і діалектів»; француз Ежен Бюрнуф (1803-1852), перекладач з авестійського і санскриту; німці Едуард Бер (1805-1841) і Жюль Опперт (1825-1905), обидва фахівці з семітських мов надзвичайної ерудиції (в каталозі Британського музею перераховані 72 книги і статті Опперта), Едвард Хинкс (1792-1866), ірландський священик, а також найбільший з усіх, батько ассириологии, англійська військовослужбовець і дипломат, сер Генрі Роулінсон (1810-1895).

Останній з цього списку відданих своїй справі вчених по праву досяг величезної слави, бо його внесок в ассириологии, навіть у порівнянні з його сучасниками, був найбільшим. Привабливість особистості Роулінсона, що затьмарила імена Раска, Бюрнуф, Хинксу і Опперта, полягає в тому, що він прожив надзвичайно повну, плідну і активне життя. Він встиг побувати солдатом в Афганістані, політичним агентом в Багдаді, послом в Персії, членом парламенту, членом правління Британського музею, а також копировальщиком і перекладачем Бехістунському написи Дарія.

Бехістунський скеля! В якомусь відношенні її можна назвати найбільш захоплюючим пам'ятником світової історії - до цих пір одним з найбільш неприступних. Варто тільки стояти біля цієї високої гори, яка здіймається на висоту чотири тисячі футів, і поглянути вгору на легендарний монумент Дарія, великого царя, царя царів, щоб зрозуміти всю велич праці, зробленого Роулінсоном, який «всього лише» скопіював величезний напис. Наважитися піднятися на Бехистунськой скелю могли хіба що найвідважніші і досвідчені скелелази; досягти пам'ятника важко як зверху, так і знизу: адже платформи, на яких стояли древнеперсидские скульптори і різьбярі, були зрізані, залишився лише короткий вузький карниз приблизно вісімнадцяти дюймів в ширину під однією з написів.

На поверхні скелі розташований десяток колонок або таблиць з клинописними текстами на трьох мовах, в яких описано, як Дарій прийшов до влади, перемігши і стративши своїх десятьох суперників. Один з мов - древнеперсидский, інший - еламский, а третій - вавилонський. Всі три мови зникли разом з імперіями, в яких на них говорили, до початку нашої ери. Давньоперсидською був звичайно ж мовою самого Дарія і його послідовників - сина Ксеркса і внука Артаксеркса. Еламский (який у свій час називали скіфським, а потім сузійскім) була мовою населення Південно-Західного Ірану; еламити час від часу виникають на сторінках історії Месопотамії то як союзники, то як вороги шумерів, а пізніше і вавилонян. У XII в. до н. е. Елам ненадовго став великою державою і навіть світовою державою, але в VI ст. до н. е. він перетворився в перську сатрапії. Еламский ж мова, очевидно, зберіг своє історичне і культурне значення, і перські монархи в своїх написах використовували його як свого роду латинь або грецький, написи на яких і до цього дня можна зустріти на англійських пам'ятках.

Дарій, зрозуміло, бажав, щоб його ім'я і подвиги пам'ятали до тих пір, поки люди вміють читати, і гадки не мав, що менш ніж через шість століть після його царювання всі ці три мови виявляться мертвими. Для перського царя Середній Схід був культурним центром світу, тут були зосереджені міжнародна торгівля і комерція, тут розташовувалися такі міста, як Вавилон, Екбатана, Сузи і Персеполь, звідси він правив імперією, що простягалася від порогів Нілу до Чорного моря і від берегів Середземного моря до кордонів Індії. І Бехистун, остання з вершин гірського ланцюга Загрос, яка відділяє Іран від Іраку, стояв як би в географічному центрі його імперії. Саме тут проходили каравани з давньої Екбатани (сучасний Хамадан), столиці Персії, в Вавилон, столицю Месопотамії. Вони зупинялися тут з незапам'ятних часів, оскільки біля підніжжя гори з землі б'ють кілька ключів з кришталево чистою водою. З них пили воїни всіх армій по шляху з Вавилонії в Персію, в тому числі і воїни Олександра Македонського. У давнину тут, мабуть, розташовувався заїжджий двір або навіть поселення. Згідно Діодора, ця гора вважалася священною, і з цим фактом може бути пов'язаний переказ про Семирамиде. Вважалося, що Семіраміда, легендарна цариця Ассирії, була дочкою сирійської богині, і гора могла бути її святилищем; звідси і згадка Діодора про якийсь «Парадіз», який вона нібито спорудила тут. Сицилійський історик звичайно ж передає легенду, а в реальності це місце здалося царя Дарія ідеальним для фіксації своїх перемог над самозванцем Гауматой і дев'ятьма бунтівниками, які повстали проти його влади. На рельєфі зображено маг Гаумата, що лежить на спині і в благанні піднімає руки до царя Дарія, який лівою ногою топче груди переможеного. Дев'ять заколотників, що носять імена Атріна, Нідінту-Бел, Фравартіш, березень, Чітрантахма, Вахьяздата, Аракха, Фраді і Скунха, пов'язані один з одним за шиї. Сцена ця типова для того часу.

Біля підніжжя гори розташовується звичайна перська чайхана, де мандрівники можуть сісти за дерев'яний стіл під навісом і випити чаю (або кока-коли), вивчаючи рельєф за допомогою польових біноклів, подібно до того як в 1834 р Роулінсон розглядав його в телескоп. Саме так він і починав копіювати клинописні знаки древнеперсидского тексту, що в кінцевому підсумку призвело його до дешифрування імен Дарія, Ксеркса і Гістаспа за допомогою приблизно того ж методу, що використовував і Гротефенд. Роулінсон довів, що напис не була висічена за наказом Семіраміди, напівлегендарний цариці Вавилона, або Салманасара, царя Ассирії і завойовника Ізраїлю; її наказав висікти сам Дарій, який став одноосібним правителем Перської імперії в 521 р. до н.е. е. Роулінсон також з'ясував, що велика крилата фігура, що летить над зображеннями людей, - це Ахурамазда, верховний бог персів, а зовсім не геральдичне прикраса, як вважали ранні мандрівники, і не хрест над дванадцятьма апостолами, як заявляв якийсь француз в 1809 р, а також і не портрет Семіраміди, як повідомляв Діодор в наступному уривку:

«Семіраміда, зробивши поміст з сідел і упряжі в'ючних тварин, які супроводжували її військо, піднялася цим шляхом від самої рівнини на скелю, де наказала висікти свій портрет разом із зображенням сотні стражників».

Твердження, що легендарна цариця піднялася на 500 футів за допомогою упряжі своїх тварин, звичайно ж абсурдно, але ж поки Роулінсон не піднявся на скелю, ніхто не міг скопіювати рельєф і написи у всіх подробицях. Основна проблема полягала навіть не в тому, щоб піднятися на 500 футів, а в тому, щоб утриматися там і в той же час спробувати замалювати побачене. Саме це і зробив Роулінсон в 1844 р, піднявшись на вузький карниз, що нависає над прірвою під написами на давньоперсидської мовою.